Александр Пушкин - Зимнее утро

Мороз и солнце; день чудесный! 

Еще ты дремлешь, друг прелестный — 

Пора, красавица, проснись: 

Открой сомкнуты негой взоры 

Навстречу северной Авроры, 

Звездою севера явись! 

Вечор, ты помнишь, вьюга злилась, 

На мутном небе мгла носилась; 

Луна, как бледное пятно, 

Сквозь тучи мрачные желтела, 

И ты печальная сидела — 

А нынче... погляди в окно: 

Под голубыми небесами 

Великолепными коврами, 

Блестя на солнце, снег лежит; 

Прозрачный лес один чернеет, 

И ель сквозь иней зеленеет, 

И речка подо льдом блестит. 

Вся комната янтарным блеском 

Озарена. Веселым треском 

Трещит затопленная печь. 

Приятно думать у лежанки. 

Но знаешь: не велеть ли в санки 

Кобылку бурую запречь? 

Скользя по утреннему снегу, 

Друг милый, предадимся бегу 

Нетерпеливого коня 

И навестим поля пустые, 

Леса, недавно столь густые, 

И берег, милый для меня. 

Александр Пушкин - Я вас любил

Я вас любил: любовь еще, быть может, 

В душе моей угасла не совсем; 

Но пусть она вас больше не тревожит; 

Я не хочу печалить вас ничем. 

Я вас любил безмолвно, безнадежно, 

То робостью, то ревностью томим; 

Я вас любил так искренно, так нежно, 

Как дай вам бог любимой быть другим

Иосиф Бродский - Дорогая

     Дорогая, я вышел сегодня из дому поздно вечером

     подышать свежим воздухом, веющим с океана.

     Закат догорал в партере китайским веером,

     и туча клубилась, как крышка концертного фортепьяно.

     Четверть века назад ты питала пристрастье к люля и к финикам,

     рисовала тушью в блокноте, немножко пела,

     развлекалась со мной; но потом сошлась с инженером-химиком

     и, судя по письмам, чудовищно поглупела.

     Теперь тебя видят в церквях в провинции и в метрополии

     на панихидах по общим друзьям, идущих теперь сплошною

     чередой; и я рад, что на свете есть расстоянья более

     немыслимые, чем между тобой и мною.

     Не пойми меня дурно. С твоим голосом, телом, именем

     ничего уже больше не связано; никто их не уничтожил,

     но забыть одну жизнь -- человеку нужна, как минимум,

     еще одна жизнь. И я эту долю прожил.

     Повезло и тебе: где еще, кроме разве что фотографии,

     ты пребудешь всегда без морщин, молода, весела, глумлива?

     Ибо время, столкнувшись с памятью, узнает о своем бесправии.

     Я курю в темноте и вдыхаю гнилье отлива.

Ліна Костенко - Крила

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,

А з правди, чесноти і довір"я.

У кого - з вірності у коханні.

У кого - з вічного поривання.

У кого - з щирості до роботи.

У кого - з щедрості на турботи.

У кого - з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!

Тарас Шевченко - Мені 13 минало

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу. 

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Бридня!.. А й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав.

Не був би в світі юродивим.

Людей і [Бога] не прокляв!

ФРАНСУА ВІЙОН БАЛАДА ПРИКМЕТ

Я знаю — мухи гинуть в молоці,

Я знаю добру і лиху годину,

Я знаю — с співці, сліпці й скопці,

Я знаю по голках сосну й ялину,

Я знаю, як кохають до загину,

Я знаю чорне, біле і рябе,

Я знаю, як Господь створив людину,

Я знаю все й не знаю лиш себе.

Я знаю всі шляхи й всі манівці,

Я знаю небо щастя й сліз долину,

Я знаю, як на смерть ідуть бійці,

Я знаю і чернички спідничину,

Я знаю гріх, але грішить не кину,

Я знаю, хто під течію гребе,

Я знаю, як в бочках скисають вина,

Я знаю все й не знаю лиш себе.

Я знаю — коні є і є їздці,

Я знаю, скільки мул бере на спину,

Я знаю, хто працює без упину,

Я знаю сну й пробудження хвилину,

Я знаю Рим* і як він всіх скубе,

Я знаю і гуситську** всю провину,

Я знаю все й не знаю лиш себе.

Я знаю палац — знаю і хатину,

Я знаю цвіт, і плід, і соб-цабе,

Я знаю смерть і знаю домовину,

Я знаю все й не знаю лиш себе.

Вера Полозкова Суженое-ряженое

Чуши не пороть.

Пораскованней.

– Дорогой Господь!

Дай такого мне,

Чтобы был свиреп,

Был как небоскрёб,

Чтобы в горле рэп,

А во взгляде стёб,

Чтоб слепил глаза,

Будто жестяной;

Чтоб за ним как за

Каменной стеной;

Туже чтоб ремней,

Крепче, чем броня:

Чтобы был умней

И сильней меня;

Чтобы поддержал,

Если я без сил,

Чтобы не брюзжал,

Чтобы не бесил,

Чтобы был холён,

Чтобы был упрям,

Чтоб «У этой вон –

Идеальный прям!»

Чтобы, пыль вокруг

Каблуком клубя,

Он пришёл и вдруг –

«Я люблю тебя».