Василь Симоненко - Вона прийшла

Вона прийшла непрохана й неждана, 

І я її зустріти не зумів. 

Вона до мене випливла з туману 

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила, 

І руки лагідно до мене простягла, 

І так чарівно кликала й манила, 

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане, 

Кого остерігає з висоти… 

Прийшла любов непрохана й неждана — 

Ну як мені за нею не піти?

Василь Симоненко 

Ти знаєш, що ти — людина? 

Ти знаєш про це чи ні? 

Усмішка твоя — єдина, 

Мука твоя — єдина, 

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде. 

Завтра на цій землі 

Інші ходитимуть люди, 

Інші кохатимуть люди — 

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе — 

Озера, гаї, степи. 

І жити спішити треба, 

Кохати спішити треба — 

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина, 

І хочеш того чи ні — 

Усмішка твоя — єдина, 

Мука твоя — єдина, 

Очі твої — одні.

Василь Симоненко – Я

Він дивився на мене тупо

Очицями, повними блекоти:

— Дарма ти себе уявляєш пупом,

На світі безліч таких, як ти. 

Він гримів одержимо і люто,

І кривилося гнівом лице рябе,

Він ладен був мене розіпнути

За те, що я поважаю себе. 

Не стала навколішки гордість моя.

Ліниво тяглася отара хвилин...

На світі безліч таких, як я,

Та я, їй-Богу, один. 

У кожного «Я» є своє ім'я,

На всіх не нагримаєш грізно,

Ми — не безліч стандартних «я»,

А безліч всесвітів різних. 

Ми — це народу одвічне лоно,

Ми — океанна вселюдська сім'я.

І тільки тих поважають мільйони,

Хто поважає мільйони «я».

Василь Симоненко – Найогидніші очі порожні

Найогидніші очі порожні,

Найгрізніше мовчить гроза,

Найнікчемніші дурні вельможні,

Найпідліша брехлива сльоза.

Найпрекрасніша мати щаслива,

Найсолодші кохані вуста,

Найчистіша душа незрадлива,

Найскладніша людина проста.

Але правди в брехні не розмішуй,

Не ганьби все підряд без пуття,

Бо на світі той наймудріший,

Хто найдужче любить життя.

.....

Василь Симоненко – Лебеді Материнства

Мріють крилами з туману лебеді рожеві, 

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима, 

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, 

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, 

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні, 

Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилати і рожевим пір'ям, 

Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, 

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмельні смеркання мавки чорноброві 

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені 

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину, 

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата, 

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати 

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі, 

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть, 

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину, 

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Василь Симоненко – Задивляюсь у твої зіниці

Задивляюсь у твої зіниці,

Голубі, тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе чудуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю.

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір’ю побуть на самоті.

Рідко,нене, згадую про тебе,

Дні занадто куці та малі.

Ще не всі чорти живуть на небі,

Ходить їх до біса по землі.

Бачиш, з ними щогодини б’юся,

Чуєш - битви споконвічний грюк!

Як же я без друзів обійдуся,

Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Громотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи - все одно
Я прольюся капелькою крові
На твоє священне знамено!